Причини цього кроку були доволі зрозумілими – українська енергетична система зазнала значних пошкоджень в результаті масованих ракетних обстрілів з боку русні. Втім, за бажання, якщо влада вирішила йти шляхом популізму, а не ринкових реалій, підняття цього тарифу можна було уникнути: Україна отримала від цивілізованого світу значні об’єми обладнання та фінансової підтримки, за рахунок чого можна було б компенсувати втрати. Але ж це образило б почуття основних вигодонабувачів від підвищення тарифів – найбагатшого українця Ріната Ахметова та інших енергетичних королів. Якось не по-людськи виходить, еге ж?

Влада згадала, що підняття тарифів є чутливою й неприпустимою в умовах війни темою

А от, коли через місяць про аналогічну об’єктивну необхідність заговорили "прості смертні" – українські водоканали (переважно державної або комунальної власності) – тут вже влада згадала про те, що підняття тарифів є соціально чутливою й неприпустимою в умовах війни темою, спустивши на нещасних усіх собак.

Подібно до енергетичної інфраструктури, деякі водоканали також зазнали обстрілів з боку російських терористів - особливо у прифронтових містах. Крім цього, суттєво здорожчали майже всі складові тарифу. Наприклад, витрати на електроенергію у водоканалів зросли в середньому на 14 відсотків, майже таке ж зростання було по зарплатах робітникам. Реагенти для знезараження води виросли в ціні майже вдвічі, а також збільшилися на 60 відсотків зобов’язання підприємств галузі за кредитами. У багатьох містах суттєво зменшилися обсяги реалізації послуг, адже частина громадян та бізнесу через війну переїхали до більш безпечних регіонів чи закордон.

За даними Асоціації міст України, за час повномасштабної війни заборгованість громадян перед водоканалами зросла майже на 4 мільярди гривень і сьогодні становить близько 7 мільярдів.

У водоканалів рано чи пізно закінчаться кошти. У деяких – вже закінчились.

Якщо водоканали і далі працюватимуть за поточними тарифами, у них рано чи пізно закінчаться кошти. У деяких – вже закінчились. А наявність центрального водопостачання та працюючої каналізації є не менш важливими для комфорту та безпеки громадян, ніж світло.

Пропозиція Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, була простою - з 1 липня підвищити тарифи на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення для 34 водоканалів. НКРЕКП попередила, що це лише перший етап підвищення цін на воду, а вдруге тарифи будуть збільшені вже з 1 вересня.

Після перегляду тарифів в середньому домогосподарство з двох–трьох осіб мало платити додатково приблизно 60 гривень на місяць. Не така вже й велика плата, погодьтеся.

Але ця ініціатива була нещадно розкритикована першими особами держави. Спочатку прем’єр-міністр Денис Шмигаль назвав рішення держрегулятора "неприйнятним і не погодженим з урядом". За його словами, під час війни "треба діяти єдиною командою, особливо в таких чутливих сферах як енергетика та тарифоутворення". Реакція президента Володимира Зеленського була ще жорсткішою. Він назвав рішення "ганебним та непрофесійним" та зазначив, що спокійно це сприймати ніхто не буде, доручивши уряду "представити рішення у відповідь".

Нацкомісія "зробила висновки" і скасувала своє рішення про підняття тарифів, повідомивши про початок консультацій з урядом та всіма зацікавленими сторонами "задля напрацювання справедливого соціального рішення". Судячи з усього, мова йде про те, щоб виділити водоканалам кошти з держбюджету або залучити інший вид компенсації (у будь-якому випадку, з кишень платників податків, тобто – нас з вами), щоб й далі тримати тарифи на поточному рівні.

Варто згадати, що Нацкомісія ухвалювала подібне рішення наприкінці минулого року, але швидко його скасувала після негативної реакції з боку населення. Вже у березні цього року українців попередили про майбутній перегляд тарифів. Але все одно для Офісу президента та уряду це рішення видалось несподіваним, і вони вирішили згадати про "соціальну справедливість".

НКРЕКП є незалежним органом, який має право встановлювати тарифи на комуналку

Також всі "забули", що НКРЕКП є незалежним органом, який має право встановлювати тарифи на комуналку. А відверте втручання з боку влади можуть не оцінити в ЄС, частиною якого ми хочемо стати.

Але найважливішим є питання: хто за все це буде платити? Всі ж розуміють, що водоканали багато років ледь зводили кінці з кінцями, а війна лише погіршила їхнє становище. І якщо вони просили збільшити тарифи, то робили це з безвиході. До того ж, якщо енергетикам ціни на їхні послуги дозволили підняти, а вартість цих послуг – це основна складова собівартості послуг водоканалів, – це все взагалі виглядає блюзнірством.

Якщо ж після анонсованих консультацій з урядом сторони погодять, що різницю в тарифах стануть компенсувати за рахунок державної казни, то варто нагадати, що у 2022 році у Держбюджеті на ці цілі передбачалося 2 мільярди гривень, але цих грошей водоканали здебільшого так і не дочекалися. Таким чином, борги водоканалів (і надприбутки енергетиків) можуть знов зобов’язати забезпечувати мерів та міські ради, адже ті через ризик не бути обраними будуть вишукувати необхідні кошти. Специфіка роботи енергохолдингів, на жаль чи на щастя, ніяких перевиборів власників не передбачає.

Поки доводиться констатувати, що влада ігнорує об’єктивну реальність і штучно стримує тарифи, роблячи виняток лише для обраних. Це лише множить проблеми у житлово-комунальному господарстві країни. І якщо можновладці хочуть уникнути аварій на комунальних мережах вже цієї зими, то краще шукати фінансові ресурси, не намагатися боротися з універсальними законами економіки та обмежити власне бажання погратися в популізм.

Дмитро Шварц

УНІАН, 4 ліпня 2023