"Пройтися бензопилою" по держапарату, "спалити" Центробанк та порізати соціальні видатки: новий президент Аргентини Хав’єр Мілей запровадив рішучі реформи для виведення країни з кризи. Чи можуть вони спрацювати, та чи варто цей досвід перейняти Україні?

На Всесвітньому економічному форумі у Давосі, серед розмов про соціальний захист, екологію та посилення держрегулювання всіх ринків на тлі кризи, виділявся Хав’єр Мілей – новий президент Аргентини. Він розкритикував занадто "ліву" політику Заходу, яка може призвести до нової кризи, та, фактично, запропонував "зламати" тренд, який був домінуючим останні десятиріччя.

Почати свої амбітні і революційні зрушення Мілей планує, звісно, зі своєї ж Аргентини. З країни, яка на початку двадцятого століття була у переліку найбільш успішних держав світу, але потім "скотилася" до чи не найбідніших. У грудні 2023 року інфляція там сягнула 210%, а за межею бідності опинилося 40% населення.

Що ж там сталося, і чи є це уроком для України? Адже в нас дуже схожі проблеми та вразливості. Обидві країни потерпають від боргів та зарегульованості економіки. І в обох йдуть дискусії щодо того, як з цієї кризи виходити. Хав’єр Мілей каже, що в нього вже є "рецепт" для спасіння Аргентини та всього світу. Експерти розповіли нам, чи буде цей радикальний план корисним для України, і чи є він взагалі реалістичним.

На думку фахівців, перемога Хав’єра Мілея на президентських виборах в Аргентині є, скоріше, закономірною, ніж випадковою. До цього логічно підводить історія цієї країни, яка останні 200 років потерпає від боротьби лібералів з прихильниками "сильної руки".

"У ретроспективі останніх 100 років ця країна розвивалася найбільш повільно серед великих держав. Аргентинці у своїх реформах наступили на всі "граблі", на які тільки можна наступити у економіці та фінансах. Особливо у грошово-кредитній політиці. Одна з найбагатших країн початку ХХ сторіччя стала чи не найбіднішою на континенті. До речі, Нацбанк України прямо зараз робить те, через що аргентинці опинилися у кризі. Це стосується протекціонізму, імпортозаміщення, податків. Досвід Аргентини наочно показує, як робити не треба", - пояснює економіст, що представляє ліберальну австрійську економічну школу, президент Науково-дослідницького центру Мізеса Ярослав Романчук.

За його словами, ця країна стала жертвою "надмірного регулювання та гіпертрофованої надії на державу як джерело економічного зростання".

"Там не було марксизму, але у країні домінують католицькі ідеї рівності, що теж є потужним джерелом колективізму. Врешті-решт, населення зрозуміло, що не потрібно ходити по колу знов і знов, і вирішило обрати Хав’єра Мілея. Людину, яка виступає з відвертих лібертаріанських позицій", - резюмує експерт.

Щоб зрозуміти, що має на увазі Ярослав Романчук, потрібно заглибитися в історію Аргентини. Після поразки Іспанії від наполеонівської Франції та втрати метрополією контролю над колоніями, у 1816 році Об`єднані провінції Південної Америки, що об’єднували Аргентину, Уругвай, Парагвай та, частково, Болівію, оголосили незалежність.

Через протистояння політичних сил федералістів (борців за широку автономію регіонів та вільний ринок) та унітаристів (прибічників централізованої держави та "сильної руки") Об’єднані провінції досить швидко розпалися. Спочатку на окремі країни: Аргентину, Уругвай, Парагвай… А потім провінції вже у самій Аргентині почали боротися між собою.

Період з 1810 по 1870 роки можна схарактеризувати як справжній хаос, схожий на 1917-1922 рр. в українській історії.

Наступний етап (1870-1930 рр.) став "золотою" добою в історії Аргентини. Саме до тієї епохи апелює Хав’єр Мілей, пропонуючи своє "можемо повторити". Тоді Аргентинська республіка була головним конкурентом США за економічне лідерство у Новому Світі. Країна входила у десятку найбагатших країн світу як по золотому запасу, так і по рівню середньої зарплатні. За рівнем ВВП на душу населення Аргентина майже наздогнала США та Британію і вже випереджала тогочасні Францію, Німеччину, Італію та свою ж колишню метрополію Іспанію.

Як і США, своїм успіхом аргентинці завдячували мігрантам. Лише у другій половині ХІХ століття до країни приїхало більше 7 мільйонів іноземців.

На початку двадцятого сторіччя до Аргентини приїхали й десятки тисяч українців, які тікали від радянської влади та російських окупантів. Поселенцям уряд надавав 25-50 гектарів землі, пільговий кредит на 50 років, інструменти, насіння і все необхідне для сільського господарства. Селяни з України їхали переважно до провінції Місьйонес (де заснували міста Апостолес і Азара), а робітники – до Буенос-Айресу. Зараз на території Аргентини проживає до 300 тисяч нащадків українських переселенців.

Поселенці освоювали пампаси – величезні родючі рівнини на півдні континенту. Зокрема й завдяки досвіду українських селян Аргентина, що до 1875 року імпортувала збіжжя, вже на початку двадцятого сторіччя стала найбільшим у Південній Америці експортером пшениці та продовольства.

Саме у сільське господарство та переробку йшли шалені закордонні інвестиції. У першу чергу, з Великобританії, яка розглядала Аргентину як свою напівколонію. Бо британські компанії контролювали цілі сектори аргентинської економіки та навіть Центральний банк – він був не державним, а приватним і належав саме британцям. Звільнення від британського впливу стане для аргентинських політиків домінуючою темою на все ХХ сторіччя.

Поступово, проти іноземців почали виступати місцеві політики, що просували ідеї протекціонізму. Сили набули анархісти та соціалісти. Перша світова війна, Велика Депресія, новий тоді Панамський канал (що змінив товарні потоки), а також політична криза у Аргентині поступово зменшували динаміку зростання економіки. Найбільші складнощі почалися у 1930-1950 роках, коли "ліві" сили досягли своєї мети, і іноземний капітал залишив країну.

Почалася так звана "епоха імпортозаміщення", коли місцеві лідери-популісти підтримували протекціонізм, обмежуючи іноземний вплив та керуючи економікою в ручному режимі. Довіра населення "купувалася" за рахунок великих соціальних видатків. Але власних ресурсів не вистачало, і влада змушена була збільшувати борг.

Саме борги є головною проблемою Аргентини. Перший дефолт стався ще 1890 року, коли економіка начебто була на підйомі. Але тоді у політичному житті країни вже почали домінувати ліві партії, а борг зростав з кожним роком. Втім, той дефолт змусив владу провести реформи, які й заклали основи індустріалізації Аргентини.

У політичному житті з 1890-х років відбувалися постійні "гойдалки" між лібералами, які обіцяли повернути "золоті часи", та "лівими" популістами. Прикладом останніх є Хуан Домінго Перон, який (з перервами) керував країною протягом 1940-1970 років і проводив авторитарний курс, що поєднував націоналізм і соціалізм.

Після 70-х до влади не раз приходили його послідовники-популісти. 80-ті були періодом переворотів та застою у економіці, спроб реформ, але згодом населення повернуло до влади "лівих", які знов почали нарощувати борг.

Найбільш відомими з нових "пероністів", тобто продовжувачів політики президента Перона (хоча вони це заперечують), є президент Нестор Кіршнер та його дружина, яка згодом теж стала президентом, Кристина Кіршнер, а також попередник Мілея Альберто Фернандес. Власне, вся новітня історія Аргентини - це боротьба між "пероністами" та праволібералами. Представником останніх і є Хав’єр Мілей. Тобто, стара історія пішла на нове коло.

З 1890 року Аргентина пережила вже 9 дефолтів та безліч менших криз. Останні дефолти відбулися 2001-го та 2020 року. Плюс, технічний дефолт 2014 року. Проблема з боргами не тільки "не відпускає" країну, а навіть погіршується, бо дефолти трапляються все частіше.

"Причина невдач Аргентини у тому, що країна обрала собі модель "держави загального добробуту", де уряд у ручному режимі керує монетарною та фіскальною політиками, - каже Ярослав Романчук. – Це втручання держави у ринкові процеси називають "державний інтервенціонізм"".

Це стало пасткою, бо влада виявилася нездатною до ефективного керування економкою.

"Вони думали, що найрозумніші. Але виявилися - нездатні до ефективного управління. Це призвело до дисбалансу макроекономічної політики: невідповідність фіскальної частини до монетарної. Проблемою стала шалена корупція, а також розвиток "сірого" та "чорного" ринків через недовіру до національної валюти та до регуляторів. Ми за українським досвідом знаємо, як це може бути", - продовжує експерт.  

За його словами, було вже шість програм МВФ, але Аргентина залишалась з тією ж моделлю "держави загального добробуту". Бо жодного разу реформи не були завершені, і після майже кожних виборів країна поверталася на стартові позиції.

"Виявилося, що в Аргентині просто немає достатньо якісного "людського капіталу" для докорінних змін. Особливо на місцях, де нові реформи повинні були впроваджувати старі функціонери, - вважає експерт. – Політичні еліти та значна частина населення не були готові відмовитись від старих звичок. Це актуально і для України".

Без повноцінних реформ країна все глибше занурювалася у борги, а економіка все більше заходила в "тінь".

"Замість впровадження реформ та створення кращих умов для підприємництва влада намагалася боротися з "тінню", через що криза поглиблювалася. Країна за останні роки відкотилася у індексі економічної свободи на 158 місце зі 170 наявних. Україна, для порівняння, на 112 позиції, - каже пан Романчук. – Їм давно потрібно було зробити те, що зараз пропонує Мілей".

А хто він такий і яку політику провадить?

Остап Бендер мав "кришталеву мрію" - поїхати до бразильського Ріо-де-Жанейро, де процвітав капіталізм. Ільф і Петров вирішили не відправляти його до тогочасної Аргентини, бо там вже почалася стагнація. Хав’єр Мілей також має "кришталеву мрію" - перетворити сучасний Буенос-Арес та всю Аргентину на той самий "рай капіталізму", про який мріяв "великий комбінатор". Протягом наступних 25 років пан Мілей обіцяє повернути країну до переліку "світових держав". Остап Ібрагімович був би задоволений.

Але наскільки серйозно слід ставитися до заяв Мілея? Це лише слова чи під ними є якась конкретика? Ярослав Романчук має особистий досвід співпраці з президентом Аргентини, і він поділився своїми враженнями.

"Мій Науково-дослідницький центр Мізеса є членом мережі Atlas Network, яка об’єднує "мозкові центри" ліберальної направленості з усього світу. Вони щорічно проводять так звані "форуми свободи", де економісти обмінюються думками та досвідом. На одному з таких форумів у Нью-Йорку я й зустрівся з Хав’єром Мілеєм, - згадує експерт. – Він виявився людиною веселою, доступною до діалогу, темпераментною. Він не є класичним "причесаним" академічним науковцем. Але не є і "фриком", як його дехто описує".

За словами Романчука, Мілей – це, перш за все, науковець, який представляє економічну школу, що вже майже 20 років працює над програмою змін для своєї країни. Він два роки був депутатом парламенту, а до цього – професором університету та телеведучим.

"Категорично не згоден з оцінками Мілея як "популіста". Він діє абсолютно протилежним чином і має велику наукову базу під свої ідеї. Він – науковець. Хоча й досить екстравагантний. "Без понтів", як кажуть", - впевнений експерт.

За словами фахівця, Мілей вивчав економіки пострадянських країн, і заклав їх досвід в основу свого плану реформ в Аргентині.

"Саме успішний досвід країн після розпаду СРСР він бере за основу для своєї програми. Мова про Польщу, Чехію, Естонію, частково Грузію, - пояснює пан Романчук. – Також це досвід Ірландії, Тайваню, Сінгапуру, Швеції зразка першої половини двадцятого століття, США - кінця дев’ятнадцятого сторіччя. Мілей спирається на досвід всіх країн, які були бідними, а потім швидко розбагатіли".

Романчук порівнює Хав’єра Мілея із британською Маргарет Тетчер, яка свого часу провела болісні реформи, що врятували країну.

"Вона просто повернула Великобританію у "колію здорового глузду". Те саме робить Мілей в Аргентині, - продовжує він. – Секрет успіху держави, насправді, простий. Роби міцний курс, живи по своїм коштам, балансуй бюджет, регулюй тільки там, де це потрібно, а все інше – не чіпай. Аргентинці вже "наїлися" соціалізму і "сильної держави". Їм набрид популізм".

За словами економіста, нового президента обрали в якості "швидкої допомоги" і дали йому великий кредит довіри. Але люди не будуть чекати вічно, і "вікно можливостей" зачиниться вже через 18 місяців. 

"У Мілея є багато прибічників, бо він прийшов, щоб ліквідувати величезну кількість бар’єрів для бізнесу. Підприємці його підтримують. Але у Аргентині є старі інституції, клани та політичні сили, які є вигодоодержувачами діючої економічної системи, і їх спротив буде вкрай важко подолати. – каже Романчук. – Поки зарано говорити, чи вдасться Мілею все зробити. Але соціалізм у економіці триває лише до тих пір, доки тобі дають у борг та доки не закінчяться резерви. У Аргентини ресурси закінчуються, і у борг більше не дають".

ЗМІ тиражують заяви нового президента Аргентини про "спалення Центробанку" та обіцянки пройтися "бензопилою" по держвидатках. Але це лозунги. А що саме пропонує Мілей з практичної точки зору? І чи зможемо ми це якось використати для себе в Україні?

"Він не пропонує нічого революційного. Реформи по своїй суті прості – якщо у вас в країні вже мультивалютна економіка, то визнайте це і дайте відкрито користуватися доларом США. Якщо державне регулювання "душить" економіку, а ринки пішли у "тінь", то легалізуйте ринкові відносини, послабте регулювання. Якщо великий дефіцит бюджету, то "ріжте" видатки. Якщо великий борг, то домовляйтесь про його реструктуризацію. І так по всіх пунктах", - каже Ярослав Романчук.

Подібні реформи у нас в країні прийнято називати "шоковою терапією". Але експерт категорично не згодний з цим щодо Аргентини.

"Це вже "реанімація", а не "шокова терапія". В них уже є розтягнутий на роки "шок" від програм МВФ та втручання місцевих некомпетентних "лікарів", - каже пан Романчук. – Мілею не потрібно робити нове. Йому потрібно повернути те, що вже було у Аргентині на початку ХХ сторіччя".

За словами фахівця, ми чули від Мілея про "спалення" Центробанку, бо саме ця установа є головним інституціональним супротивником реформ.

"Якщо інфляція 200%, то це відмітка "незадовільно" для Центрального банку. Заради швидкого результату потрібно відміняти монополію ЦБ на валюту, песо ніхто не довіряє. Близько 95% аргентинців вже використовують долар США для угод між собою. Мета – щоб інфляція також стала "американською". Тому президент вирішив "відмінити" Центробанк, хоча поки що йому це не вдається", - каже пан Романчук.

Наступним пунктом програми Мілея є радикальне зменшення державних видатків, щоб збалансувати бюджет та отримати ресурс для обслуговування боргу, який вже складає близько 100% ВВП.

"Все, що він до цього часу робив, було спрямовано саме на збалансування бюджету – зменшення кількості міністерств, скорочення держслужбовців, відміна майже всіх держпрограм, масова приватизація, - продовжує експерт. – Жорстка монетарна політика зі збереженням "розхлябаної" бюджетно-податкової системи призведе лише до нових дисбалансів. Таке в історії Аргентини вже було у кінці 80-х і на початку 90-х. Мілей це знає і намагається цього уникнути".

Третій блок – дерегуляція. Мілей запропонував величезний план на п’ятсот пунктів щодо цього.

"Це ліквідація регуляторних бар’єрів для вивільнення потенціалу приватного бізнесу, що додасть десь 10-13 відсотків ВВП. Зокрема, відміна цінового регулювання на ринку землі та оренди нерухомості, лібералізація ринку праці, новий митний кодекс. Тут можна додати спрощення митних процедур та скорочення ставок за уругвайським зразком, що теж є дуже гарною ідеєю", - вважає Ярослав Романчук.

Головним ризиком є обвал великих дотаційних підприємств, що трималися за рахунок держави. За словами Романчука, їх потрібно приватизувати або надати можливості для виходу на ці ринки нових приватних підприємств, які "абсорбують" звільнену робочу силу.

"Якщо це все вдасться зробити, то гарні зміни аргентинці відчують не через 25 років, як обіцяє Мілей, а значно раніше. Досвід Бальцеровича у Польщі каже нам, що 1,5 року достатньо, щоб отримати перші позитивні результати подібних реформ. Тому лідеру Аргентини потрібно діяти рішуче, бо часу все менше – проти нього вже почалися протести", - нагадує економіст.

На думку Ярослава Романчука, успіх реформ в Аргентині буде корисним і для України, де останні 20 років намагаються провадити схожі реформи… і з таким же результатом.

Як бачимо, Україна та Аргентина мають багато спільного. Але Віталій Шапран, економіст і екс-член Ради НБУ, вважає, що все не так просто.

"В нас проблема прямо протилежна до аргентинської. Монетарна влада настільки "закрутила гайки", що ми досягли інфляції 5,1% у 2023 році, хоча основні засади грошово-кредитної політики дозволяли 6%. Пріоритет безпекової ситуації навіть інфляцію у 10-15% робить цілком прийнятною, - каже екс-посадовець. – У всьому повинна бути золота середина, баланс між фіскальною та монетарною політикою, навантаження на реальний сектор. В цьому плані немає балансу ані в Україні, де діє "монетарна диктатура", ані в Аргентині, де править фіскальний хаос".

Незважаючи на те, що прояви кризи в нас різні, до досвіду Аргентини ми все одно повинні уважно придивлятися.

"Наприклад, в обох країнах були складнощі з розрахунками за боргами уряду, є проблеми з податковою системою та корупцією. Тож подолання проблем в Аргентині має бути цікавим для наших реформаторів", - каже він.

Пан Шапран вважає "цікавим експериментом" програму реформ Хав’єра Мілея, направлену на досягнення ліберальної економічної моделі в Аргентині.

"Його прагнення приватизації та зменшення зарегульованості економіки - це цікавий експеримент над однією з найбільших економік Південної Америки, - економіст досить оптимістично налаштований щодо перспектив Мілея. – Я думаю, експеримент може бути вдалим прикладом економічних реформ та боротьби з корупцією. Гарантований варіант подолання корупції – це зменшення державного сектору економіки і зниження зарегульованості". 

Втім, попри те, що успіх Аргентини стане цікавим досвідом для українських реформаторів, Віталій Шапран вважає, що безпосереднього впливу на українсько-аргентинські відносини це не матиме.

"Україна вже потрапила в орбіту впливу ЄС, тому навряд чи Аргентина стане помітним торговим партнером України. В деяких галузях ми навіть конкуренти. Маю на увазі вирощування соняшника, - уточнює експерт. – Втім, для нас будуть цікавими саме висновки з цих реформ. В Україні багато прихильників ліберальної економіки, які підштовхують країну до чистого ринку. Але немає нічого кращого в економічному аналізі для якісних висновків ніж емпіричні дані, отримані по схожим країнам".

Ярослав Романчук, однак, називає торговельні та науково-технічні зв’язки з Аргентиною одним з пріоритетів для українського уряду. Бо Аргентина може стати нашим представником на континенті, як "Великобританія є нашим лобістом на Заході". Він також звертає увагу на те, що зараз відносин між країнами "фактично немає", тому навіть незначний результат буде позитивним. І саме те, що Хав’єр Мілей добре знається на пострадянському просторі, може стати нам у нагоді.

"Мілей - це людина, яка найбільше цінує свободу. Політичну, економічну та особисту. Те ж саме є головною цінністю і для 90% українців. І тому він підтримав Україну проти РФ. Мілей прямо сказав президенту Зеленському: "Якщо ви за свободу, і ми за свободу, то давайте товаришувати". Ми зараз "на одній хвилі" і це, насправді, дорого вартує. - каже пан Романчук. – Тобто вже є платформа для співпраці України з Аргентиною та, через неї, з країнами Південної Америки. Аргентина допоможе нам вийти у "Меркосур" (зону вільної торгівлі у Південній Америці)".  

Але експерт зазначає, що слід зробити партнерство більш інтелектуальним та системним, пропонувати конкретні угоди, а не просто говорити.

"Найбільш пріоритетними виглядають напрями співпраці у логістиці, АПК, хімічній промисловості, послугах (включно з ІТ). Обидві країни входять у перелік найбільших аграрних виробників і через координацію між собою зможуть впливати на весь світовий ринок продовольства, - запевняє президент Центру Мізеса. – Південна Америка повинна стати одним з топ-пріоритетів для українського МЗС, депутатів та президента України. Ми з Аргентиною зараз "на одній хвилі", а це багато вартує".

Хав’єр Мілей став відомим у світі завдяки своєму епатажу. Але, схоже, завдяки багаторічній підготовці, він має усі шанси "розвернути" "лівий" тренд світової економіки у "правий". Звісно, якщо йому вдасться встояти при владі хоча б 18 місяців і успішно провести перші реформи, які стануть прикладом і для України.

Сам же "аргентинський кейс", коли країна після виборів стала дружньою до України, є удачею, яку ми та наш уряд повинні використати по-максимуму. Тим паче, що Аргентина є "ключем" до всього латиноамериканського континенту, де так багато потрібних нам ресурсів та зброї.

Андрій Попов
УНІАН, 22 січня 2024