Збройні сили України борються з низьким моральним духом і дезертирством, йдеться у матеріалі CNN.

Комбат Діма роки провів на українських фронтах. Він керував приблизно 800 чоловіками, які брали участь у одних із найзапекліших і найкривавіших боїв війни під Покровськом.

Оскільки більшість його солдатів тепер мертві або важко поранені, Діма вирішив, що з нього досить - звільнився і пішов на іншу військову роботу у Києві.

Стоячи біля офісу, запаливши цигарку та п’ючи каву, він сказав CNN, що просто не може більше дивитися, як його люди вмирають. Два з половиною роки жорстокого наступу Росії знищили багато українських підрозділів. Підкріплення нечисленні, тому деякі солдати виснажені та деморалізовані. Ситуація особливо жахлива серед піхотних підрозділів поблизу Покровська та інших місць на східній лінії фронту, де Україна намагається зупинити просування Росії.

CNN поспілкувався з шістьма командирами та офіцерами, які донедавна воювали або керували підрозділами в цьому районі. Усі шестеро зазначили, що дезертирство та непокора стають широко поширеною проблемою, особливо серед новобранців. Четверо з шести, включно з Дімою, попросили змінити свої імена або не називати їх.

"Не всі мобілізовані залишають свої позиції, але більшість. Коли сюди приходять нові хлопці, вони бачать, як це важко. Вони бачать багато ворожих безпілотників, артилерії та мінометів. Вони їдуть на позиції один раз і якщо виживають, то не повертаються. Вони або залишають свої позиції, або відмовляються йти в бій, або намагаються знайти спосіб покинути армію", - розповів один з командирів підрозділу, який зараз воює в Покровську. 

На відміну від тих, хто раніше пішов добровольцем на війну, багато новобранців не мали вибору щодо участі у конфлікті. Їх призвали після того, як навесні в Україні набув чинності новий закон про мобілізацію, і вони не можуть виїхати за кордон легально.

Проте проблеми з дисципліною явно почалися задовго до цього. Минулої зими та весни Україна пережила надзвичайно важкий період. Багатомісячна затримка в отриманні військової допомоги США в країні призвела до критичної нестачі боєприпасів і значного падіння морального духу.

Кілька солдатів тоді розповіли CNN, що вони часто опинялися на хорошій позиції, маючи чіткий огляд ворога, що наближається, і не мали артилерійських снарядів для вогню. Дехто говорив про почуття провини за те, що не міг забезпечити належне прикриття піхотних підрозділів.

"Дні довгі, вони живуть у бліндажі, чергують цілодобово, і якщо вони не можуть стріляти, то росіяни мають перевагу. Вони чують, як росіяни наступають, і знають, що якби вони стріляли, цього б не було", – сказав військовий Андрій Горецький, підрозділ якого зараз воює в Часовому Яру.

Сергій Цехоцький, офіцер 59-ї окремої мотопіхотної бригади, розповів CNN, що командири намагаються проводити ротацію солдатів кожні три-чотири дні. Але дрони, кількість яких лише зросла протягом війни, можуть зробити це надто небезпечним, змушуючи солдатів залишатися на місці довше.

"Рекорд становить 20 днів", - сказав він.

Оскільки ситуація на полі бою погіршувалася, все більше військ почало здаватися. Лише за перші чотири місяці 2024 року прокуратура порушила кримінальні провадження проти майже 19 тисяч військових, які або залишили свої посади, або дезертирували. Понад мільйон українців служать у силових структурах оборони та безпеки країни, хоча це число включає всіх, включно з людьми, які працюють в офісах далеко від лінії фронту.

Це приголомшлива і, швидше за все, неповна цифра. Кілька командирів розповіли CNN, що багато офіцерів не повідомляли б про дезертирство, сподіваючись переконати особовий склад повернутися добровільно без покарання.

Такий підхід став настільки поширеним, що в Україні змінили законодавство, декриміналізували дезертирство та самовільний прогул, якщо вони вчинені вперше. Горецький сказав , що цей крок мав сенс.

"Погрози тільки погіршать ситуацію. Розумний командир відстрочить покарання або навіть уникне їх", - сказав він.

Покровськ став епіцентром боротьби за схід України. Російські війська місяцями просувалися до міста, але останніми тижнями їхній прогрес пришвидшився, оскільки українська оборона почала руйнуватися.

Правитель Росії Володимир Путін ясно дав зрозуміти, що його мета - отримати контроль над усіма Донецькою та Луганською областями України, а захоплення Покровська було б великим кроком до цієї мети.

Воно розташоване на ключовій дорозі, що сполучає його з іншими військовими містами району, і залізничним з`єднанням з Дніпром. Остання велика шахта коксівного вугілля, яка все ще контролюється Києвом, також знаходиться на заході міста, постачаючи кокс для виробництва сталі – незамінного ресурсу часів війни.

Українські військові в цьому районі малюють жахливу картину ситуації. Сили Києва явно програють за чисельністю та озброєнням, причому деякі командири вважають, що на кожного українця припадає 10 російських солдатів.

Але вони також, здається, борються з проблемами, які створили самі. Офіцер з бригади, яка воює в Покровському напрямку, сказав, що поганий зв`язок між різними підрозділами є основною проблемою там.

Були навіть випадки, коли війська не розкривали повну картину поля бою іншим підрозділам через побоювання, що це зруйнує їхню бойову репутацію.

Один комбат сказав, що його фланг нещодавно залишився відкритим для атак Росії після того, як солдати сусідніх підрозділів залишили свої позиції, не повідомивши про це.

Ще один військовий сказав, що українські РЕБи глушили свої ж безпілотники, оскільки підрозділи з різних бригад не спілкувалися належним чином.

Минулого місяця Київ здійснив раптове вторгнення в Курську область. Операція дала великий поштовх виснаженій нації. Більшу частину минулого року Україна була на задньому плані, терплячи безжальні атаки, відключення електроенергії та жахливі втрати.

Група саперів поблизу кордону між Україною та Курською областю Росії поспілкувалася з журналістами. Вони прибули сюди з-під Покровська і не надто впевнені в стратегії. Вони запитували, навіщо їх відправили під Курськ, коли на східному фронті панує безлад.

"Було дивно потрапити в Росію, тому що в цій війні ми повинні були захищати свою землю і свою країну, а тепер ми воюємо на території іншої країни", – сказав один із них.

Усі четверо воюють понад два з половиною роки, і це важка робота. Будучи саперами, вони днями проводять на передовій, розміновуючи поля, готуючи оборону та проводячи контрольовані підриви. Вони можуть опинитися під ударом, навіть попереду першої лінії піхоти, тягнучи близько 40 кілограмів комплекту та чотири протитанкові міни, кожна вагою близько 10 кілограмів.

У розмові з CNN вони виглядали повністю виснаженими. Вони не мали відпочинку між Покровською місією і Курською.

"Це залежить від кожного командира. Одні частини отримують ротацію і мають відпустки, а інші просто воюють без перерви, вся система не дуже чесна", - сказав один із військових.

На запитання, чи успіхи в Курську дали їм такий же поштовх, як і решті країни, вони залишилися скептичними.

"Після трьох років цієї війни все виглядає так само", - сказав CNN один із чоловіків.

Розмовляючи з CNN у четвер, Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський визнав, що низький моральний дух все ще є проблемою, і сказав, що його підвищення є "дуже важливою частиною" його роботи.

"Курська операція… значно підвищила моральний стан не лише військових, а й усього українського населення", – сказав він.

Він сказав, що регулярно їздив на передову, щоб зустрітися з солдатами і зробити все можливе, щоб вони почувалися краще. "Ми розуміємо один одного, з ким би я не спілкувався, чи це рядовий солдат, чи стрілець, наприклад, чи командир бригади, командир батальйону… Я знаю всі проблеми, з якими стикаються наші військовослужбовці, солдати, офіцери. Лінія фронту – це моє життя", – сказав він.

Водночас офіцер Горецький, спеціально підготовлений для надання морально-психологічної підтримки військам, сказав, що хоча його роль існувала деякий час, вона складалася здебільшого з паперової роботи. 

"Вони думають, що я лікар-психіатр, що змусить їх здати тисячі тестів, а потім сказати їм, що вони хворі, тому я намагаюся зруйнувати бар’єри", - сказав він.

У монотонності війни будь-яка відмова від рутини може допомогти, сказав він. Це може бути миття під справжнім душем, стрижка або купання в озері.

"Це така дрібниця, але це вириває їх із рутини на півдня, це робить їх щасливими, і вони можуть повернутися на свої позиції трохи спокійніше", – пояснив Горецький.

Навіть офіцерам із багаторічним стажем ситуація на сході непроста. Деякі, як Діма, переходять на посади подалі від лінії фронту. За його словами, його рішення залишити поле бою здебільшого пов’язане з розбіжностями з новим командиром.

Це також стає все більш поширеним явищем, повідомили CNN кілька офіцерів. Ряди батальйону Діми рідшали й рідшали, поки частина не зникла.

Діма каже, що вони ніколи не отримували достатньо підкріплень, у чому він звинувачує безпосередньо уряд та його небажання набирати більше людей. Минулого року батальйон зазнав болісних втрат, воюючи на кількох лініях фронту, а потім був відправлений до Покровська без відпочинку.

Діма побачив стільки своїх убитих і поранених, що заціпенів. Проте він сказав CNN, що має намір повернутися на передову, але спочатку зробить одну зміну.

"Тепер я прийняв рішення, що перестану емоційно прив’язуватися до людей. Гнилий підхід, але найрозумніший", – сказав він.

Заступник командира Третьої окремої штурмової бригади (3 ОШБр) Максим Жорін, коментуючи тоді ухвалений у першому читанні законопроект щодо послаблення відповідальності за самовільне залишення частини та дезертирство, сказав, що такий лояльний підхід може спровокувати збільшення таких негативних випадків.

Він зазначав, що розуміє, що це робиться для мотивації певного відсотка людей повернутися, бо кожен має право на помилку та її виправлення. При цьому додав, що не хотілося, щоб це стало причиною для збільшення кількості таких випадків. Жорін наголошував, що ми не можемо повторювати досвід Росії, щоб зменшувати відсоток дезертирів за рахунок "загородзагонів".

Марта Гичко

УНІАН, 8 вересня 2024